Як студенти Університету "Україна" Литву підкорили...

Україна є учасником Болонського процесу задля створення Європейського простору вищої освіти вже більше ніж п’ять років. Проте багато українських студентів і науковців не все знають про можливості та переваги інтеграції у нову навчальну систему.

Навчання за кордоном – це здобуття багатого досвіду. В Університеті «Україна» це чудово розуміють, тому одним із важливих завдань у роботі цього ВНЗ залишається зміцнення міжнародних зв’язків. Міжнародне співробітництво – знакова складова діяльності вищого навчального закладу взагалі, а для університетів – це обов’язковий рейтинговий показник. Університет підтримує сталі ділові стосунки зі 123-ма вищими навчальними закладами та організаціями 21-ї країни, у тому числі Австрії, Великої Британії, США, Німеччини, Польщі, Словаччини, Франції, Республіки Корея, Китаю, Білорусі, Росії, країн Латинської Америки та іншими.

Зокрема, продовжується співпраця з Шауляйським Університетом (Литва) за спільним проектом «Спільні студії можливостей соціальної освіти 2 ступеню до створення та здійснення спільної програми зі співробітництва з українським університетом (ГАСПА)». За проектом отримано 2 міжнародні гранти, проведено 5 міжнародних семінарів, 2 міжнародні конференції, створено 2 міжнародних видання – це результати першого етапу проекту. У рамках цієї діяльності було створено спільну освітню платформу з підготовки магістрів соціальної роботи для отримання двох дипломів: Європейського зразка від Шауляйського Університету і від Університету «Україна».

Ця можливість з’явилася завдяки програмі ERASMUS (European Region Action Scheme for the Mobility of University Students), європейській програмі обміну студентів, що заснована 1987 року. Головним завданням програми ERASMUS є формування єдиного європейського навчального простору в рамках Болонського процесу завдяки забезпеченню студентської мобільності (кожний студент європейського вишу має змогу провести як мінімум один семестр, навчаючись за спеціальністю, у виші іншої країни). Також цей проект передбачає обмін викладачами, розробку транснаціональних навчальних планів, реалізацію міжнародних інтенсивних програм і розвиток європейських професійних розгалужень.

У рамках цієї програми 14 викладачів та студентів університету протягом року долучалися до певних проектів: стажування, виконання наукових програм, обмін викладачами тощо. Так, перші два гранти на навчання отримали й студенти Університету «Україна» Олексій Волков та Віталій Борисов.

Ми попросили студента 3 курсу спеціальності «Комп’ютерні системи та мережі» Олексія Волкова поділитися досвідом навчання за кордоном.

- Олексію, які були враження після того, як почув, що тебе обрали для навчання у Литві?

- Для нашого університету, як я зрозумів, це перший досвід таких взаємин із Литвою. Було трохи моторошно, адже всі мої студентські роки проходили тут, в Україні. Та й про Литву я нічого не знав, лише те, що вона знаходиться десь поруч, що була такою ж соціалістичною країною і входила до складу СРСР, та й по всьому.

- Як ти отримав грант на навчання?

- Потрапити до Литви міг хто завгодно. Коли записував свої дані до списку третьокурсників, претендентів було більше, ніж достатньо. Єдиною вимогою було елементарне знання англійської мови. Ось і все. Звичайно, був конкурс, але багато студентів просто не з’явилися, когось не влаштовували запропоновані спеціальності, адже це також має значення, а хтось, знаєте, просто злякався, що місця всього лише два. Особисто моя спеціальність була у загальному списку, тому я вирішив, чому б не спробувати, все одно нічого не втрачаю. І доля була прихильною до мене.

- Банальне запитання: хто і за що платить?

- Навчання повністю сплачує ЄС, усі ж інші витрати лягають на плечі самого студента: проїзд, проживання, харчування, дозвілля. Хоча з вільним часом для тих, хто приїхав за програмою ERASMUS, тут знають що робити. Для нас було організовано дуже багато пізнавальних, розважальних заходів. Ми відвідали багато усіляких тренінгів, нам влаштовували різноманітні екскурсії, ми грали у пейнтбол, битви розумів, з нами проводили усілякі турніри, влаштовували мега-вечірки і ще багато, багато усього.

Студентів, які приїхали, було достатньо. Найнезвичайніше, мабуть, те, що всі ми з різних куточків планети і могли ділитися таким колосальним досвідом, чути історії, які в жодній книжці не прочитаєш.

Це справді неперевершено!

- Хто допомагав з’ясувати всі питання, адже їх, напевно, виникало чимало?

- Справді спочатку нічого не розумів, як маленький: що, куди, як, весь час запитував. Віза, документи, як це вплине на моє українське навчання і т. п.

Дуже вдячний Ірині Генадіївні Ізмайловій – начальнику управління міжнародної діяльності нашого університету, моєму координатору. Були моменти, коли вона просто сідала поруч, і ми говорили, багато говорили. Вона нас супроводжувала при відкритті візи, їздила з нами до посольства. Психологічно це дуже допомогло. Набагато легше все складається, коли поруч є люди, які знають те, чого не знаєш ти, ще краще, якщо вони готові допомогти і роблять це з відкритою душею.

- Чим відрізняється викладання у ВНЗ в Україні і в Литві?

- У двох словах – Болонська система, тобто, протягом семестру набираєш бали, пишеш контрольні, складаєш іспити, виконуєш індивідуальні завдання. В «Україні» ця система працювала не так чітко й суворо, як у Литві.

Тут зовсім інший рівень, як не крути. Із викладачами спілкуватися дуже легко, вони стають твоїми друзями у прямому сенсі цього слова. Завжди можеш зателефонувати, написати електронного листа, зв’язатися по скайпу.

Розклад занять для студентів гнучкий. Дисципліни обираєш самостійно, добре, якщо вони співпадають із «домашніми». Час відвідування також обираєш зручний для себе.

А щодо семестрів, канікул, то тут все так само, як в «Україні», ніякої різниці в часі чи продовжуваності.

- Що означає «гнучкий» графік і що таке «домашні» дисципліни?

- У Литві для нас було виділено дуже багато часу. Звичайно, всім не вгодиш, але нам приділялася посилена увага, майже кожному склали індивідуальний графік. Невдоволених просто не залишилося. Тут вистачало часу і для лекцій, і для консультацій, при чому не таких, як у нас в Україні перед іспитами, а таких, які відбувалися кожного божого дня. І мені вже навіть природно, що час їх можна було змінити.

А «домашніми» дисциплінами я називаю ті, які викладалися в Університеті «Україна». І зрозуміло, що краще, якщо «литовські» та «українські» предмети співпадають.

- Якою мовою викладалися дисципліни?

- Основна мова Siauliai University (SU) – англійська, проте є й російськомовні дисципліни. У мене всі предмети викладалися англійською, адже це найкраща практика, ліпшої ще ніхто не вигадав. У повсякденному житті теж намагаюся говорити лише англійською.

Усі викладачі тут молоді, деякі непогано говорять російською, деякі лише добре розуміють, але російською не говорять.

Звичайно, можна було вивчати дисципліни добре знаною мовою, але ж тоді у чому сенс зарубіжної практики? Мої лекції, завдання, проекти – усе було англійською.

- Особисто твої враження від Литви?

- Навчаюся я у маленькому містечку, але встиг подивитися й усю Литву. Це – Європа. Тут усе більше ДЛЯ ЛЮДЕЙ, але є свої проблеми, та вони усюди є.

Наприклад, у різних закладах, якщо чують англійську, то готові тільки що не на руках носити, особливо, якщо чайові залишаєш, то запам’ятають, й іншого разу лишень що не б’ються за право тебе обслуговувати. Є ще дещо: у Литві російськомовних громадян інколи просто ігнорують, а то й проблеми можна накликати на себе. Я бачив такі випадки. Для себе я відзначаю це як пострадянський синдром, характерний і для України.

Не дивлячись на те, що у нас до європейських стандартів життя ще дуже далеко, повернутися додому дуже хочеться. Батьківщина наша славна, красива, рідна. Та й сім'я тут, друзі, рідні, традиції врешті-решт.

У цілому – незабутні відчуття, я, звичайно, скажу, що це треба просто прожити, аби зрозуміти.

- Які подальші плани щодо навчання?

- Минулого разу я поїхав у лютому і провчився у Литві пів року. Зараз мені надали змогу продовжити візу і залишитися іще на пів року, звичайно, я з радістю на це погоджуся. Бакалавра вже буду отримувати у стінах рідної «України».

- Що ти міг би сказати своїм співвітчизникам як більш досвідчений студент, який уже має досвід закордонного навчання?

- Важливо розуміти, що за будь-яких обставин пошук перспективи – власна справа кожного. Не дивлячись на те, що написано у тебе в дипломі, шукати свій шлях доведеться самому. Це, в першу чергу, відповідальність кожного за самого себе.

По суті, диплом – це лише папірець. Хоча згоден і з тим, що «папірці» теж різні бувають.

Ольга Каленська,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»